Don't Miss
Home / Без категорії / Волонтерка з Німеччини Світлана Кавшан: «Це є наш обов’язок, українців за кордоном, де б ти не був, підтримувати свою державу»

Волонтерка з Німеччини Світлана Кавшан: «Це є наш обов’язок, українців за кордоном, де б ти не був, підтримувати свою державу»

Герої невидимого фронту. Ці люди зазвичай залишаються за кадром телевізійних новин, про них майже не згадують в інформаційних стрічках,  не вручають  нагороди. Проте, їх внесок у створення боєздатного українського  війська,  яке зараз дає гідну є відсіч окупанту, є  нічим не менший,  а можливо і більший,  ніж вклад самої держави чи її міжнародних партнерів.

bilya avta

У цьому матеріалі ми розкажемо про роботу волонтерів, адже саме волонтерський рух  допоміг стати з колін українські армії, коли держава була безсила а чиновники, які прийшли до влади після Революції Гідності, були недієздатними. Волонтери нагодували та одягнули  як регулярне військо, так і добровольців,  придбали для них бронежилети та тепловізори.  Зрозуміло,  що левову  частку надходжень, маючи набагато більші фінансові можливості,  закумулювали українці за кордоном. Діаспора організовувала і  поставила процес забезпечення українського війська та добровольців фактично на конвеєр. Сьогодні, ми розмовляємо з Світланою Кавшан – українкою з німецького міста Франкфурт-на-Майні.  Ця жінка вже два роки живе тим, що збирає та відправляє допомогу захисникам українських кордонів. Її приватне помешкання давно перетворилося у склад «гуманітарки» а чоловік-німець – у  вірного помічника у волонтерських справах. З Світланою ми разом відправилися на бойову базу 5-го оБАТу Української Добровольчої армії, аби завезти хлопцям харчі, медикаменти та амуніцію.  

Світлано, шо саме Вас спонукало стати на волонтерський шлях .  Які для себе знайшли аргументи?

Під час Революції Гідності у 2014 році почали звертатися мої знайомі з України, які перебували у гущі революційних подій. Вони знали, що я живу в Німеччині і просили мене допомогти кавою, чаєм, теплим одягом, ковдрами та спальними мішками. Ми почали усе це передавати в Київ. Куди ця допомога йшла, нас не цікавило. Нас цікавило єдине  – допомогти людям, які  мерзнуть на Майдані за незалежність України, за її Європейський вибір. Ми тоді були ще не організованими, передавали допомогу стихійно,  як могли: туристичними автобусами іншим транспортом,  який зуміли віднайти.

в машину 1

Розкажіть, яку організацію ви представляєте. Коли вона  заснована. Скільки людей до неї долучені.

Я є членом «Української Громади у Франкфурті-на-Майні» та директором  філіалу « 1. Мирна Єдина Україна».  Наша діаспора в Німеччині дуже розкидана . Коли почалася революція, а потім – війна  в Україні, ми українці за кордоном почали один одного шукати, тому, що ти один не спроможний організувати стабільний волонтерський рух. Так я знайшла «Українську Громаду у Франкфурті-на-Майні», стала її членом, познайомилася з чудовими людьми. І ми розпочали гуртом збирати та відсилати «волонтерку» в Україну. Потужні діаспорські організації в Німеччині діють у Мюнхені Берліні, Фрайбурзі  та у нас  – в Франкфурті на Майні,  . Ми тісно співпрацюємо з українцями з Швейцарії  Нідерландів, Італії. Зараз в нашій «Українській Громаді у Франкфурті-на-Майні» з активного середовища – до 20 людей, хоча фактичних членів є набагато більше, але здебільшого ці всі люди пасивні.

Наша громада підтримує в Україні сиріт – дітей військовослужбовців які загинули на війні, військові госпіталі, потерпілих від війни осіб. Також ми допомагаємо будинкам пристарілих . Разом з тим, приватно, ми допомагаємо українським солдатам. Також передаємо дитячі товари для сиріт та дитбудинків.

волонтери з німеччини

Що саме відправляєте в Україну,  якусь конкретну категорію товарів, чи що вдасться закумулювати?

Возимо продукти харчування тривалого зберігання: чай каву, печиво, шоколад. Замовляють теплі речі: спальники, ковдри, одяг. Взимку шлемо термобілизну, шкарпетки,  рукавиці, в’язані шапки, протизастудні ліки, взуття і фліски. Фліски можна тонами висилати. Вони потрібні завжди і їх ніколи не вистачає, як і термобілизни. Навесні і восени просять гумаки, кросівки і футболки. Бідним воякам видають по комплекту форми. А той солдат часом в болото впаде, намокне, не має в що перевдягнутися і на наступний день вже хворий.

8

 

Проте, є багато категорій дуже потрібних воїнам  товарів, які нам заборонено пересилати в Україну як громадській організації, зокрема військову амуніцію. Щоправда, як фізичні особи , приватно ми посилаємо нашим хлопцям на війну берці, медикаменти, спорядження. Був, наприклад, випадок, коли моє помешкання оточив німецький спецсназ. Це після того, як я в інтернеті хотіла придбати в для військових спеціальну оптику (сміється). Зараз дуже багато замовлень на автомобільні шини. УДА, 80-ка, 24-та і 128-а бригади ЗСУ замовляють колеса. На передовій через осколки від снарядів автомобільна резина дуже швидко виходить з ладу. Також відсилаємо самі автомобілі. Виходять на мене з України здебільшого через мої  сторінки у соцмережах. Я терпіти не можу диванних патріотів,  які там в соцмережах постять і перепощують,  а реально допомагати не хочуть. Байдужість в час війни, коли твої співвітчизники гинуть, є неприпустимою. Щоб в Німеччині хоча б 10 євро в місяць не дати, чи не купити якоїсь кави чи шкарпеток  – це може кожен. Але часто нема навіть цього.

шини

Скільки обєктів в Україні ви взяли під свою опіку?

Спочатку я допомагала хлопцям з 80-ки (ЗСУ ред.) Так як багато з них були мені особисто знайомими. Також,  мені завжди імпонували добровольці, спочатку Правий сектор, тепер – Українська добровольча Армія Яроша. Я наочно переконалася, що вся ця так звана «реклама» за кордоном, що ці хлопці фашисти чи нацисти, вона є смішною. Вони є націоналісти. Націоналіст для мене означає що ти любиш свою державу і повинен її захищати.

Основний наш напрямок під час війни фактично став саме добровольчий рух, адже ці хлопці не отримують від держави жодної підтримки і добровільно стали на захист України.

На Схід на базу 5 оБАТу УДА на Дніпропетровщину ви приїхали вперше. Що ви з собою привезли  і  які у вас враження від перебування фактично на межі війни?

З собою ми привезли медикаменти для  «Госпітальєрів» (медичний батальйон УДА – ред.), шоколад , каву. Також я з собою прихопила камуфльовані військові рюкзаки. Вони будуть дуже зручними для розвідників. Привезли також дощовики, військові брезенти, тощо. Багато гуманітарки зараз на складі у Львові. Вона там сортується та при потребі передається сюди.

15

Враження від побаченого на базі шокуюче. Тут всього не вистачає, від рушника до постілі і білизни. Бійцям потрібно усе. Не можна нам зупинятися. Війна уже всім набридла, люди потроху забувають про цю війну, забувають про  добровольців та військових. Наше завдання, повторюся, не зупинятися та підтримувати хлопців, що падають духом.

Також, дуже важливий живий контакт, бо важко за 2000 кілометрів від Німеччини  все проконтролювати. Але в нас йде все прямо з рук у руки.

DSC_4768

Як доставляєте гуманітарний вантаж в Україну?

Зараз з доставкою все важче і важче. Перевізники, водії туристичних автобусів чи фур, які, до речі, є українцями, все частіше відмовляють нам у доставці гуманітарки в Україну. Ніхто на зустріч не йде. Мені це дивно. Був такий випадок, що нам усі, до кого ми не зверталися відмовили, і ми з чоловіком спеціально поїхали з Німеччини у Польщу на нашому авто і в Польщі нам вдалося передати гуманітарний вантаж в Україну. Деколи таке відчуття, що це тільки моя війна і тих дівчат, що зі мною працюють. Я розумію, що перевізник не може одразу взяти тону, але чотири коробки з берцями і формою для наших захисників можна ж взяти. Вони мають зрозуміти, що ці хлопці гинуть на війні за нас з вами, а вони як мужчини  мають можливість жити та працювати. Хоча є й справжні патріоти. Дякую Богові, що до мене посилає й людей, які справді готові допомогти. Он на днях перевізник Юрій Барабаш сам приїхав до мене, взяв для хлопців вантаж автомобільних шин і вже з дня на день вони мають бути на передовій. Таких патріотів би побільше.  Також постійно допомагають з перевезеннями брати Федак з Мюнхена

Як вдається закумулювати кошти ?

Я особисто обкрадаю свого чоловіка (сміється). До війни були каблуки і спідниці, а тепер приціли і автомобільні шини. Раніше я поняття не мала, який гума має мати профіль, що таке 205х55 . Колись ми з чоловіком тричі а то й п’ять раз на рік їздили відпочивати на море. Останні три роки про такі «захцянки» я вже забула. Що мені від дорогого брендового взуття чи одягу,  якщо там хлопці в окопах босі та голодні. Я би на себе в дзеркало не могла дивитися. От так ми і збираємося небайдужі українці. Хтось дає 20 євро, хтось 50 чи 100, хто скільки може. Також залучаємо німецьких друзів.nimci

Хотілося би звісно більшого. На початку люди з обережністю давали мені гроші чи купували товари для допомоги, але тепер після публічних  звітів у соцмережах йдуть на контакт охочіше. Людина як бачить, що допомога  дійшла до адресата,  а не загубилася по дорозі, вона вже сама дзвонить та пропонує.

Як у Німеччині ставляться до війни в Україні. Чи готові німці допомагати нашому війську, чи все ж допомога поступає тільки від української діаспори.

Зараз все більше українців у Німеччині почувають відчувати до подій в Україні апатію. Вона спричинена ставленням нової  української влади до своїх обов’язків. Люди бачать, що з часів Януковича мало що змінилося: держава про людей не дбає, Президент  у час війни погруз у фінансових скандалах з офшорними рахунками. Мені зараз дуже соромно підійти до німецької сусідки і щось попросити для українського війська, коли вже весь світ знає що наш Президент під час війни думає про своє збагачення. Соромно нам українцям в Німеччині за таке. Німці також бачать, що всі реформи в нас стоять на місці, надалі процвітає корупція у владі – все більше і більше стає мільярдерів і в той же час така бідна армія, зростає кількість сиріт  та жебраків. Німці також не розуміють, чому досі правоохоронцями не розслідуються справи по масових вбивствах на Майдані і чому все стоїть на місці. Дуже важко все це пояснювати людям, в яких просиш допомогу для України. Я сама кілька раз на рік приїжджаю в Україну і бачу все це навласні очі. Для мене це є шоком.z praporamy

Також, зараз в Німеччині є дуже багато біженців з Сирії і дуже багато гуманітарної допомоги стікається саме до них. Відтак в нас зараз йде велика боротьба за хорошу гуманітарку і часом дуже важко приходиться за неї боротися, переконувати людей віддати її саме для українського війська.

Для німця, який хоче допомогти, дуже важливою є презентація тебе як волонтера та твоя чесність. Німця дуже важко ошукати, він все проконтролює і буде вимагати звіту.

Чи проводили ви підрахунки, на яку суму вам вдалося закумулювати допомоги?

Важко порахувати. Тисячі, десятки тисяч євро і тонни вантажів.

Чи більшає підопічних які звертаються до вас за допомогою?

Нажаль, справді, підопічних стає більше. Стає більше вдів, сиріт, поранених, бійців. Про плани важко сказати. Таке важко спланувати. Я б хотіла,  щоб більше українських  патріотів, які живуть за кордоном, зокрема в Німеччині долучалися до нашого руху. Щоб ми один одного підтримували. Разом –  ми переможемо, разом – ми сила, а один – ти ніхто. stiag 1

 

Розкажіть про себе, сімю. Скільки вже перебуваєте в Німеччині?

Я родом з Львівщини. Півжиття вже мешкаю за кордоном. Я одружена за німцем. Він мені сильно допомагає в моїх волонтерських справах і я йому дуже вдячна за це.  Він часто  сам знаходить і привозить додому потрібну автомобільну резину,  на яку є замовлення, купував військову форму, ноші, акумулятори,  бензопили, генератори іншу гуманітарку . Наше помешкання фактично перетворилося на склад гуманітарної допомоги. Вся хата вже тріщить від неї: забитий гараж, вітальня і навіть тераса. Коли чоловік бачить мої сльози, як у мене щось не виходить чи зривалося,  біжить у магазин і щось неодмінно купує для бійців.

Який особисто у вас прогноз стосовно подій на Сході України?

На даний час я особисто не прогнозую нічого доброго з цією владою, яка тепер в Україні. Стосовно українського президента, то, можливо, він тримає марку під час закордонних поїздок: гарно говорить, дає обіцянки. Та його внутрішня політика – просто сором, ганьба.  Стосовно ж нашого війська – то безумовно – це герої і ми віримо в  нашу спільну перемогу. Хлопців треба надалі підтримувати, не можна зупинятися. Це є наш обов’язок українців за кордоном, де б ти не був, підтримувати свою державу . Ми є один народ, одна нація ми повинні один одного триматися . Перемога мусить бути за нами. Коли я бачу очі цих хлопців, які на передовій які там напівголі стоять, але в їхніх очах світиться вогонь , ти не можеш по іншому, ти мусиш їх підтримувати. По іншому– це зрада. Бо завдяки їм ворог не пройшов дальше, вони є наші захисники і великий їм уклін!

Providnyk stiag

About Taras Kuzyak