Don't Miss
Home / Новини / Запалені у вічність смолоскипи

Запалені у вічність смолоскипи

Крути«Ніхто більшої любові не має, над ту,

хто свою душу поклав би за друзів своїх».

Івана 15:13

 

 

 

29 січня 1918 року, в нерівному бою що відбувся біля залізничної станції Крути, молоді студенти – оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Тоді російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Відновити наступ на Київ головорізам есера Михайла Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Цей бій, між багатотисячним підрозділом ленінської, більшовицької червоної чуми  та загоном, нашвидкуруч сформованим із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень воїнів-добровольців, тривав п’ять годин. Затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який тоді врятував молоду українську державність.

Нинішні воїни-добровольці, весною 2014 року в боях на Донбасі, повторили подвиг героїчних попередників – зупинили нинішніх «путінських» нащадків Муравйова і, вкотре, врятували державність. «Розділені кордоном смерті, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любові – живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога», – живучи і борючись, в період між цими двома подвигами, писав Степан Бандера.

Як і усі інші, українська нація унікальна та неповторна. Ми маємо всі підстави пишатися такими особливостями нашого народу як: яскраво виражений примат духовного над матеріальним у його свідомості, як здатність до жертви в ім’я великих ідей та високих ідеалів, як генетично успадкована кожним поколінням інтеліґентна схильність до глибоко-духовного окультурення та ушляхетнення, за законами краси, того середовища, в яке потрапляє українець.

Український народ, впродовж тисячоліть своєї історії, у формі сільської національної громади, витворив напрочуд ефективну систему людинотворення і націозбереження. Систему, що допомогла йому вижити в жорстоких умовах безкінечних агресій, окупацій, геноциду, денаціоналізації, розсіяння по світах. Тому закономірною є наша гордість за духовність, людяність, працьовитість, всебічну талановитість, інтелектуальні, культурні та митецькі здобутки нашого народу. Але є ще одна грань українського характеру, яка є підставою і для національної надії. Це нестримний інстинкт свободи і здатність народу віками боротися за неї. Тут, щонайменше, є три фундаментальні національні імперативи.

По-перше, сторінки історії України густо списані кров’ю її волелюбних борців, вони відтворюють численні взірці масових виявів незламності національної волі й духу і головне, готовності представників кожного покоління до боротьби «за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ».

По-друге, масові революційні суспільно-політичні рухи українців у своїй абсолютній більшості мали не класовий, а виразний національно-визвольний характер. Оскільки нашими гнобителями завжди виступали зовнішні окупанти і спроваджені ними внутрішні колонізатори то, навіть соціальні вибухи в Україні, неминуче ставали боротьбою за головне – за національну свободу.

По-третє, поряд з національно-визвольним аспектом, ця боротьба завжди мала яскраво виражений доцентровий характер. І в якій би частині пошматованої різними завойовниками та імперіями України, в якому б її реґіоні не спалахувала ця боротьба, яка б субетнічна група: галичани, волиняни, слобожанці, наддніпрянці, гуцули, бойки, подоляни, таврійці, лемки, поліщуки, буковинці, закарпатці чи сини гуляйлільських степів її не розпочинала, визначальним напрямом цих семисотлітніх змагань завжди було підсвідоме чи усвідомлене прагнення реалізувати одвічну національну ідею-мету – створення власної національної держави з єдиним центром у святому для українців Києві.

Після упадку могутньої Київської Русі-України центри боротьби за українську державність постійно змінювалися, географічно охопивши всю територію України: Галицько-Волинська держава, Запоріжжя, Гетьманщина зі столицями в Чигирині та Батурині, УНР у Києві, ЗУНР і Карпатська Держава на Західній Україні. Різні часи, різні регіони і центри. А суть одна: де лише з’являлася найменша можливість – там творились осередки боротьби за державність цілого народу, демонструючи цим, що потяг до свободи і соборність – у крові в українців, що вони є частиною їхнього єства, невід’ємною складовою українського політичного мислення, атрибутом витвореного за тисячоліття єдиного національного світогляду.

На початку XX-го століття таким центром знову став Київ. За могутнім покликом голосу крові та незнищенної історичної пам’яті українці, як тільки з’явилась нагода, негайно відновили свою державність – УНР та ЗУНР і задекларували свій намір об’єднатися з метою утворення єдиної національної держави. І така держава була створена. От лише керманичі цієї держави не зрозуміли її національної сутності. Замість того, щоб величезний народний революційний зрив, із спонтанного неорганізованого націоналістичного руху, перетворити в організоване русло і приступити до творення національної держави вони прийняли на озброєння чужі соціалістичні гасла, розпустили мільйонне військо і виявилися безпорадними перед черговою віроломною зрадою своїх ідейних «побратимів» із імперської Москви.

І тоді, коли боронити Київ було нікому, коли тодішнє політичне соціал-демократичне керівництво держави було безпорадне, до збройної боротьби стала національно-свідома молодь.

Півтора століття українці не бралися за зброю. І на кінець – звершилося.

Бій під Крутами – це ще один із разючих прикладів вияву державницького та національного чину, соборності як категоричного імперативу в ідейному самоусвідомленні та політичній практиці українців. Він змінив мислення тодішнього покоління української нації, спонукав до національно-визвольної боротьби велику частину українців по обидва береги Дніпра, пробудив зі сплячки, вирвав їх з-під отупляючого впливу демоліберальних і соціал-демократичних політичних сил.

Що дала тоді цим молодим людям тодішня держава? Нічого не дала, а вони за неї героїчно боролися та вмирали. Бо знали ціну державності, вірили що на їхньому героїзмі зродиться нові когорти борців, розуміли що написане кров’ю на полі бою неможливо стерти з народної пам’яті.

Так до розкиданих Україною і святих для нашого народу історичних місць як: Жовті Води, Корсунь, Пилявка, Берестечко, Полтава, Конотоп, Холодний Яр дев’яносто дев’ять років тому долучилися Крути – ще один знак нашої буремної історії, невмирущий символ нескореності нації, немеркнучий приклад торжества трагічного оптимізму, незрадливий орієнтир на шляху в майбутнє, вимогливий і надихаючий заклик із безсмертя до нинішнього і грядущих поколінь українців. Це за їхнім прикладом згодом з’явилися: Маківка у Карпатах, Базар на Поліссі, Холодноярська республіка на Чигиринщині, Красне поле на Закарпатті, Старий Загорів на Волині, Гурби на Рівненщині, сотні відомих і безіменних місць боїв ОУН і УПА де українці зі зброєю в руках утверджували своє право на свою державність.

Нині, коли йде непримиренна війна з тим самим ворогом що у 1918 році, але під іншими прапорами, вторгся на нашу землю, воїни-добровольці повторили подвиг Героїв Крут, збройно стали на захист Вітчизни, її державності та суверенітету. Бої під Карлівкою, Волновахою, Савур-могилою, захист донецького аеропорту, Пісків… навіки золотими літерами вписані в аннали історії – як новітній прояв мужності та жертовності сучасного покоління нескорених українців, як черговий приклад для нащадків. Пройшло століття, змінилося чотири покоління а безперервний і безкомпромісний, збройний змаг за свою свободу нескореного українського духу продовжується. На арену боротьби за державність вкотре вийшла молодь – нинішнє волелюбне революційне покоління.

Нинішня державність – це завойований українцями, але систематично знищуваний внутрішньо-окупаційним режимом, плацдарм. Сьогодні лінія фронту на ньому проходить через розум, серце і душу кожного свідомого українця – у час найвідповідальнішої фази боротьби за саму українську людину, за її світогляд, за її спосіб мислення та діяння, за ототожнення себе кожним українцем та українкою з українською нацією. Незалежно від попередньо прожитого минулого, соціального стану, матеріального статку, конфесійної приналежності, освіти, професії, віку тощо.

Наявність нинішньої державності творить для українців найголовніше: це ґарантія неустанного прирощення <strong>державницької </strong>та<strong> національної свідомості</strong> народних мас. Вона неустанно дає свої позитивні суспільно-політичні плоди і неодмінно примножить результати в недалекому майбутньому. Тому за державність, яка нині нам нічого, окрім перспективи воювати на фронті та продовжувати боротьбу з внутрішнім окупантом не дала, свідомі українські патріоти за прикладом героїв Крут, ціною пролитої крові, жертовно борються до кінця – до остаточної перемоги, здобутої під прапором української національної ідеї.

Гіркий досвід минулого ще раз підтверджує, що будь-який ідейний чортополох нав’язаний нам ззовні, зокрема: соціалізм, лібералізм, глобалізм, космополітизм, шовінізм, антисемітизм, громадянське суспільство, політична нація – це шлях в нікуди, до нової Голгофи України, до нових Крутів. Тільки націоналізм, як природна для українського народу ідеологія що випливає з одвічного духу національної стихії, тільки всенародний визвольно-революційний рух як втілення цієї ідеології в життя, є запорукою визволення українців від чужих і «своїх» хижаків, політичного утвердження української нації в ролі господаря своєї країни, ґарантування гідного життя й продовження себе у часі.

Нині, коли на здобуту незалежність України вкотре зазіхнула азійська орда, коли не вирішено головної проблеми – не утверджено державності української нації, коли, поряд з бойовими діями на передовій є гостра необхідність продовження внутрішньої боротьби за УССД, приклад героїчного чину студентів-крутян має стати суттєвим фактором формування світогляду та політичного мислення сучасників. Зовнішня і внутрішня окупація, в якій опинився український народ, спроба перетворення України в безвольну і грабовану неоколонію, постійне нав’язування українцям чужих, ворожих ідеологій та доктрин зобов’язує шукати передусім у своїй історії ті чинники, які спонукають націю до продовження боротьби та вказують непомильний шлях до її успішного завершення.

Слава героям Крут!

Слава воїнам-добровольцям!

Слава Україні!

 

Suta2-219x300Іван Сута

Ідеологічний референт НР ДІЯ,

підполковник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери

Тернопіль, 22.01.2017 р

НІЦ ім. Д.Донцова

About Taras Kuzyak