Don't Miss
Home / Публікації / ЗА УКРАЇНУ!

ЗА УКРАЇНУ!

Чому шок?
Четвергову новину про згортання євроінтеграційних процесів українське суспільство сприйняло вельми бурхливо, здивовано, не усвідомлюючи причин такого кроку Уряду, ще не зовсім вірячи у неминуче жорстоке розчарування. У когось шок, у когось істерика, хтось збирає новий Майдан за євроінтеграцію.
Зрештою, розчаровані не всі – хтось ніколи й не вірив владним обіцянкам. І ось чому.
У геополітичному протистоянні Росії та Євросоюзу в кожного, природно, власний інтерес: хтось прагне відновити стару імперію у новому варіанті, хтось – створити нову, не менш безбожну та руйнівну. В якій іпостасі виступає Україна? Самодостатньої національної держави? Ні. Бодай розвиненого правового чи демократичного суспільства? Ні. Дотепер Україну представляв венігрет з нащадків окупантів, п’ятої колони, заїжджих та доморощених бандитів і злодіїв, шахраїв, пристосуванців, визнаний політологами як режим внутрішньої окупації. Що тримало вкупі назване збіговисько? Непереборна жадоба збагачення за рахунок глибоко зневажуваного та ненависного корінного українця. Про жодні патріотичні почуття, честь, гідність, обов’язок, державницьке мислення чи націєстверджуючі дії не може йтися в принципі, адже представники режиму живуть іншими критеріями – поняттями. Україна для них – це лиш величезний завод чи фабрика, а українці – робітники, і все це треба приватизувати та експлуатувати для власної вигоди. Будь-які сентиментал
ьні відчуття України як Батьківщини, рідної землі, поваги до людей їм не притаманні.
Що варте слово шахрая? Усвідомивши це, позбудемося гіркого розчарування, засіяного довірою до злодія. Раз і назавжди. Бо вірити їм – не поважати себе, мати себе за доконаного дурня чи просторікуватого недотепу.
Чи могли?
Позбувшись невиправданих і дуже шкідливих ілюзій щодо сутності представників влади режиму внутрішньої окупації, розглянемо ситуацію з іншої точки зору.
Основне для них – втриматися при владі якомога довше. Для цього всі способи прийнятні: фальшування виборів, підкуп голосів, маніпуляції з законодавством, вибіркове правосуддя, політичні репресії. Особливо полюбився їм спосіб «розведення» – знають усі. Влада ж потрібна для остаточного перепідпорядкування економіки країни «сім’ї» та гарантії безкарності. Але, окрім красти, необхідно ще й працювати, тобто годувати ту курку, золоті яйця якої виношується намір привласнити. А в нашому випадку команда «проффесіоналів» покращила життя настільки, що жодні кредити не можуть збалансувати бюджет.
Виглядає так, що вся гра з підготовкою до підписання Асоціації була грандіозним «розводом» «по-проффесорськи». На те, щоб так думати, є декілька підстав.
Перше. Умова про припинення вибіркового правосуддя та політичних репресій не могла бути виконаною з огляду на те, що це загрожує особистій безпеці режиму та його інстинкту самозбереження. Вибіркове правосуддя та політрепресії власне й запроваджено, щоб вижити.
Друге. За умовами цивілізованого світу бізнес треба робити чесно або хоч трішки чесно. Методи рекету, рейдерства, державного лобіювання приватних, кланових, «сімейних» інтересів (а не державних) не зможуть бути сповна використані в середовищі європейських країн – працювати доведеться чисто. На це готові не всі: когось стримує менталітет, когось – поняття.
Третє. Не варто забувати, що серед європейських країн таки багато національних держав, що відстоюють наперед свій національний інтерес. Це норма. Чий національний інтерес можуть відстоювати чужинці режиму внутрішньої окупації, ми знаємо не за одним фактом (Харківські угоди, лист до Польського Сейму і т.д.). А для рівноправної гри на міжнародній арені – не та інтелектуальна категорія, не елітний спосіб мислення. Жлобство ніколи не дозволить вирватися з кола «надурив-обрали-вкрав», але неодмінно поверне до природнішого «випив-украв-тюрма»…
Затіяли гру в Асоціацію виключно задля картярського щастя – може, якраз хтось повірить «незмінному курсу» і підкине грошенят. Грошенят просто так не дали, хоча майже готові були це зробити. В останній момент шкурний бандитський страх взяв гору. Інший аспект – завоювати симпатії електорату заради перемоги на наступних виборах. Тут, як то кажуть, подвійний програш, бо насправді такі загравання обернулися катастрофічною втратою підтримки: одних – через те, що тягнули в Європу, інших – що недотягнули.
Обдурені та покинуті
Ні, це не ми, не українці. Це якраз вони, представники режиму. І ось чому.
У випадку нештатної ситуації (наприклад, національної революції) ніхто не гарантуватиме їм недоторканості – ні Європа, ні Москва. Європі не потрібні нові диктатори та просто шахраї, сумнівні особи без натяку на порядність, а в Москві й своїх злодії не бракує – нащо морочитися із чужими? Тим паче, що там особиста зневага до представників режиму внутрішньої окупації України (та й до всього українського загалом) показово зведена до рангу державної політики – згадайте, як їх висвітлювали в процесі підготовки до підписання. Лакеїв та зрадників не поважають – їх використовують. Наших, схоже, вже використали. Тоді їх позбуваються.
За який Майдан?
Сьогодні, якщо Ви читаєте цей матеріал, то знаходитесь на Майдані. Ви впевнені та рішучі, готові до радикальних дій, до революційних змін. Ви вірите, що цей Майдан не стане сумним повторенням 2004 року, коли щирі прагнення народу було примітивізовано, перекручено, ідею підмінено, в результаті чого маємо «покращувачів». Цього разу так не буде!
Поважаючи політичні уподобання кожного, все ж переконаний історією: без українського націоналізму, без Української Самостійної Соборної Держави ми не матимемо гідного майбутнього, майбутнього величезної європейської країни. Українці вже не раз піднімалися з колін у періоди, коли таке підняття «друзями» й недругами вважалося неможливим з наведенням довжелезного списку аргументації. Рано чи пізно, сьогодні чи завтра, після застою, зневіри чи навіть поразки ми неодмінно піднімемось – такі Божі закони, такі закони національного життя, такий Шевченковий заповіт. Нинішнє наше завдання – зробити так, аби жоден фарисейський голос не звів нас на облудні манівці обіцяного добробуту чи спокою поза межами національної держави, природного державного утворення народу на своїй рідній землі. Чому режим так боїться націоналістів? Бо не лише теоретично знає, що згуртований силою національного духу народ не вдасться ні обікрасти, ні обдурити.
Шлях до Європи не може бути самоціллю, не може бути остаточною метою, бо це частковість. Наша мета – національна революція, держава, де долю дітей визначаємо ми, народ, а не купка знахабнілих від безкарності покидьків на владних кріслах. Тому спочатку – УССД, потім – участь в євроінтеграційних проектах.
Якщо Ви на Майдані, то Вас не лякає чітке розмежування на «ми» і «вони», на чорне і біле, на добро і зло. Між нашим національним інтересом і їх злодійськими забаганками не може бути компромісу: або ми позбудемося паразитів будь-яким доступним способом, виконавши Конституційний постулат про владу народу, або вони продадуть нас чи МВФ, чи Москві – байдуже, кому, лиш би за великі гроші. Справа стоїть руба: або ми, або вони.
Ніякої толерантності до зла, бо вона лише задавнює болячку, примножуючи наші проблеми.
Відкиньмо партійні знамена! Сьогодні піднято червоно-чорний прапор боротьби, що приведе нас під синьо-жовтий стяг свободи! Не вірте тому, хто закликає виступати виключно проти чогось чи когось – протестна риторика здатна руйнувати, але не може творити. Ідіть за тим, хто кличе ЗА УКРАЇНУ!

Іван Хрін

About